Мета:

1. Вивчити точки зору батьків щодо вирішення проблемних ситуацій, пов’язаних із заохоченням і покаранням дітей.

2. Розвивати у батьків інтерес до обговорення проблемних ситуацій, що виникають у сім’ї.

3. Продовжити ознайомлення батьків із методами виховного впливу на дитину.

4. Звернути увагу батьків на переваги заохочення перед покаранням  у  вихованні  дітей.

«Покарання  —  це  надзвичайний  захід,  який  застосовується  по          відношенню  до  дітей  лише  у  тих  випадках,  коли  решта  способів     для  встановлення  дисципліни  виявилися  недійовими»    Б.  Спок

«Бувають  обставини,  коли  прощення  спричиняє  значно  сильніший моральний струс, ніж зробило б у даному випадку покарання»    В.О. Сухомлинський «У гарній родині покарань ніколи не буває, і це — найправильніший  шлях  сімейного  виховання»  А.  С.  Макаренко.

Сім'я – колиска духовного народження людини. Різноманіття стосунків між її членами, безпосередність відчуттів один до одного, велика кількість різних форм проявів цих відчуттів, жива реакція на щонайменші деталі поведінки дитини – все це створює сприятливу атмосферу для емоційного і етичного формування особистості. Мізерність, одноманітність, монотонність емоційного досвіду в ранньому дитинстві можуть визначити характер людини на все її життя. Як багато сердечного тепла було занапащено через нездатність зрозуміти іншого і самого себе! Скільки великих і малих драм не відбувалося б, якби ми володіли умінням співчувати, прощати, любити. Любити теж треба уміти і це уміння не дається матінкою-природою. Найбільший дефіцит, який випробовують наші діти, - це дефіцит ласки. Батьки не знаходять часу, забувають, навіть соромляться приголубити свою дитину просто так.

Сім’я – особлива атмосфера, де дитина ділиться своїми радістю і горем, роздумами та сумнівами. Тому батькам слід замислитися над тим, чи справною є їхня «машина сімейного виховання». Недаремно народ говорить: «Посієш звичку – пожнеш характер». Заохочення і покарання – це, мабуть, одна з вічних проблем, що постають у процесі виховання дитини. На жаль, переважна більшість сучасних батьків не володіє знаннями про вплив цих методів стимулювання на розвиток малюка і застосовує заохочення і покарання залежно від власного рівня вихованості. Одні вважають, що слід лише заохочувати, інші – що неможливо обійтися без покарання. Але необхідно зрозуміти, що ефективність виховного процесу багато у чому залежить від самих батьків. Заохочення і покарання в одному випадку можуть допогти, але в іншому – нашкодити.

    А взагалі, чи задумувалися Ви коли-небудь, яку людину хочете виховати? І що для цього робите?

 

ТЕКСТ ДЛЯ КОЛЕКТИВНОГО ОБГОВОРЕННЯ
Е.АГАШКОВА «РЕМІНЬ У СПАДОК»

         Це історія трьох поколінь. Мати жорстоко била свою дочку. Дочка, коли виросла, пальцем не чіпала свою дитину. Здавалося б, все добре, але. . . Дуже багато листів про жорстокість батьків, про те, що жорстокість породжує жорстокість, я з цим згодна, і вважаю, що треба дістатися до першопричин. Хочу поділитися випадком зі свого дитинства. Коли почалася війна,  розійшлися батько з матір’ю, мені було три роки… Невдачі в особистому житті, війна, позбавлення – все це позначилося на стані моєї матері, викликало в неї роздратування навіть проти єдиної маленької доньки… Перший випадок побоїв я пам'ятаю, коли мені виповнилося 4 роки. Недодивилася вихователька дитячого садочку, заговорилася з подружкою, а з мене зняли красиве плюшеве пальто в той момент, коли ми гуляли в саду. Велике було горе матері, коли в суботу вона прийшла забрати мене додому, а я без пальта взимку, у військові роки, коли нічого не можна було купити, дістати, коли дитячі пальта коштували дуже дорого. Всю дорогу додому вона йшла і била мене, двічі її зупиняли працівники міліції, погрожували відняти дитину. Прийшли додому, вона мене не пустила в будинок, так я і заснула біля порогу, як цуценя. Пам'ятаю, била мене вже в шкільні роки за все: за те, що не вимила посуд до її приходу додому, за те, що не підмела підлогу. Била особливо жорстоко, кожного разу вигадуючи прийоми: то мокрим рушником, то дротом, то ставила колінами на горох… Пам'ятаю, в 4 класі розсміялася на уроці, хтось мене розсмішив, а я не могла зупинитися. Так вчителька викликала матір, яка тут же, при всіх в школі почала бити мене з такою злістю, що вчителі стали віднімати мене від неї. Після цього вона жодного разу в школу не приходила, вчителі її викликати боялися, та і не було за що, вчилася я добре. Била вона мене одного разу за розбиту чашку вже в 5 класі, а мені образливо було не за те, що б’є, я вважала, що заслужила, а за те, що я цілий день до її приходу стояла навколішки перед іконою і молилася, щоб не била (хтось з подруг порадив), потім зі злості на Бога я заховала ікону так, що її мати не могла знайти. Одного разу, начитавшись про героїзм, про тортури, страти, про партизан, я вирішила не плакати, якщо битиме, а уявити себе партизанкою на тортурах і терпіти. Б’є вона мене в черговий раз, сильно б’є, затиснувши між колін, а я мовчу, вона б’є, а я мовчу, страшно їй стало, що вона з дитям зробила, чому мовчить, чому не кричить? Поглянула вона мені в очі, погладила і гірко заплакала, дала мені грошей на кіно і попросила, що якщо вона коли-небудь ще почне бити, щоб я втікала. Прийшов такий випадок, я і побігла, а вона наздогнала мене на вулиці, додала ще і за те, що ганьбилася, бігла по вулиці. Кінець всім цим биттям все ж прийшов, коли мені виповнилося 16 років, я не витерпіла, вважала себе вже не дівчинкою, а самостійною дівчиною, скрутила їй руки і повалила на ліжко. Це був вибух, вона остовпіла, нічого не розуміючи, що трапилося. Її слухняна, забита, худенька, маленька дочка підняла на неї руки, як же так? Після цього вона мене не чіпала жодного разу, ми з нею стали як подруги, дружили все життя до останнього її дня. Я свою дочку виростила, жодного разу не чіпаючи, лише інколи говорила їй: «І тобі, Танюшко, не соромно?». Цього вистачало, щоб Танюшка розревівшись, сама себе ставила в темний кут, сама себе карала на невизначений термін, сама себе визволяла з кута. Зараз Таня сама вже мама, виховує дочку і сина, і я жахаюся, коли вона їх б’є за витівки. Звідки ця озлобленість? Адже я жодного разу її не вдарила. Невже від бабусі? Можливо, від всяких неприємностей на роботі, вдома? Але все ж таки ніяк не зрозумію, чому моя дочка така зла з дітьми?

   Процес виховання дітей неймовірно складний і вимагає титанічних зусиль і витримки від батьків. Часто дорослі не вміють правильно оцінити дії та вчинки дитини, не звертають увагу на позитивні риси її характеру. А вона у відповідь на це просто відвертається.

ПИТАННЯ ДЛЯ КОЛЕКТИВНОГО ОБГОВОРЕННЯ:

​

1. Чи потрібно карати дитину? Як?

2.  Чи виправдовують себе фізичні заходи покарання?

3.  Чи потрібно дитину пестити?

4.  Чи не буде це балуванням?

РОБОТА В ГРУПАХ:

​

1 ГРУПА.  ЩО РОБИТИ, ЯКЩО… Дитина погано поводиться на вулиці або в гостях, в той момент, коли на вас спрямовані погляди інших людей? Що робити у такому разі? 

2 ГРУПА. ЩО РОБИТИ, ЯКЩО…  Що робити, якщо до вас прийшли гості?       Відправити дитину погуляти? Укласти її спати раніше? Або, слідуючи правилу XIX століття, постаратися, щоб діти були видні, але не чутні?

3 ГРУПА.   ЩО РОБИТИ, ЯКЩО…  У дитини немає бажання ділитися з вами своїми думками і бідами, і слухати те, що ви говорите?

 

ПРОБЛЕМНІ СИТУАЦІЇ

Ситуація 1

Розповідь  сусідки.«…Особливо  жахливо  та  безсоромно  поводить  себе  цей  тип, коли  карає  свого  десятирічного  сина  —  запевняю  вас,  він  не такий  вже  поганий  хлопчик!   Він ніколи  не  б’є  дитину в   квартирі,  за  закритими  дверми,  а  волочить  для  цього у  двір,  щоб  зібрати  «глядачів»  і  тим  самим  ще  більше  принизити  сина.  Він примушує  хлопчика  роздягатися…Б’є  сина  на  садовій  доріжці  старим  ременем,  завдаючи  ударів пряжкою…» 

Ситуація 2

Ваша сусідка розказала вам, що спостерігала, як ваш син жорстоко поводився з бездомним кошеням. Ваша реакція?

Ситуація 3

У щоденнику вашої дитини все частіше зʼявляються записи про бійки з однокласниками. Дитина виправдовується тим, що її ображають, а вчитель до неї несправедливий. Ваші дії?

Ситуація 4

Дитина потай від вас взяла гроші. Яке покарання ви застосуєте?

Ситуація 5

Дитині важко дається читання. Вона не любить читати, з неохотою виконує домашні завдання. Які засоби заохочення ви оберете?

Ситуація 6

Ваша донька, не попередивши вас, пішла до подруги. Її вже довго немає вдома. Ви хвилюєтеся, телефонуєте сусідам, знайомим. Коли починає сутеніти, дитина повертається. Як ви вчините?

Ситуація 7

Батьки довго розмірковували над тим, що подарувати доньці з нагоди закінчення навчального року як заохочення за гарне навчання. Купили книгу за програмою та альбом для літніх фотографій. Одержавши подарунок, дівчинка обурилася : «Я думала, що ви мені що-небудь пристойне купите! От подрузі батьки велосипед купили!»

 Ситуація 8

Батьки постійно ставили хлопчика за всі провини в кут. Одного разу він сказав своєму батькові: «Ще раз поставиш у кут, втечу до бабусі. З вами більше не житиму!»

Ситуація 9

У родині народилася маленька дитина. Старша дитина різко змінилася: все частіше й частіше почала проявляти агресивність щодо батьків та новонародженого маляти. Чергового разу, коли мама попросила посидіти з малям, дитина відповіла: «Я в няньки не наймалася!». Батьки страшенно обурилися, покарали старшу дитину.

Ситуація 10

У цій родині наприкінці тижня діти звітували за результатами навчання. Якщо результати були, на думку батьків, гарними, то діти одержували заохочення у вигляді кишенькових грошей. Якщо батьків навчальні результати дітей не задовольняли, то дітей карали працею в хаті та на городі: генеральне прибирання, поливання городу тощо. Діти намагалися вчитися так, щоб в будь-який спосіб уникнути покарання працею.

Педагогіка дуже обережно ставиться до покарання дітей і не схвалює дій тих батьків, які принижують людську гідність, шкодять здоров'ю дитини. Заохочення слід використовувати з дотри­манням вимогливості й об'єктивності, а покарання — через вияв­лення поваги.

Найчастіше причиною капризів у дітей є вікові кризи, які відбуваються на перший, третій, сьомий рік життя і так звана підліткова криза. Проти них йти не можна, оскільки ці періоди дуже важливі для розвитку дитини.

Існують певні правила, прийоми, методи виховання, які стануть у нагоді.    

  1. Особистий приклад батьків - надзвичайно дієвий метод виховання. Пам’ятайте, що виховувати треба те тільки дитину, а й себе.                         

  2. Сила слова. Народна педагогіка надає великого значення силі сло­ва — розповіді, поясненню, бесіді, настанові, пораді. Спілкуйтеся з дитиною, як з дорослою людиною. Ваші слова мають передавати чітку оцінку дитячих вчинків. Намагайтеся не втрачати над собою контроль. Замість того, щоб кричати, починайте говорити пошепки. Для дитини це буде незвично, вона почне прислухатися до ваших слів. Якщо зірвалися на дитину, сказали їй щось неприємне – поговоріть, попросіть вибачення і поясніть, чому ви розсердилися. Чому? Уважно послухайте відповіді, проаналізуйте їх.  Саме в них ви можете знайти причину поведінки дитини. 

   3. Правила покарання. Почуття, особливо якщо вони негативні та сильні, не слід утримувати в собі: не слід мовчки терпіти образу, приборкувати гнів, збе­рігати спокійний вигляд         

     4. Система стабільності. Нестабільність батьків у своїх рішеннях щодо покарання і правилах призводить до того, що дитина плутається, можна чи не можна це робити.  Вихід з цієї ситуації простий. Встановіть у своїй родині правила і норми поведінки і попередьте дитину про те, що може бути, якщо вона їх порушить. Якщо дитина признається у скоєному і каже, що усвідомила свою провину, скасовувати покарання не варто. Поговорити, пробачити, пошкодувати - так, але скасовувати - ні. Інакше згодом, після кожного проступку дитина буде говорити: «Я так більше не буду» і через 5 хвилин повторювати те ж саме. Але в той же час пам'ятайте, що те, що не є забороненим, дозволено. І якщо ви залишили чашку на краю столу, а дитина її випадково розбила, винні в цьому ви.

   5. «Казкотерапія». Придумуйте казки, у яких головний герой буде схожий на вашу дитину. Описуйте таку ж саму ситуацію, тільки за участю казкового героя. Після розповіді запитайте дитину: «Як тобі здається, а чому головний герой зробив (вчинив, сказав) саме так? Як, на твою думку, слід було б зробити? Ви не зможете обдурити ані себе, ані свою дитину, яка одразу зрозуміє за вашим виразом обличчя, жестами, інтонаці­єю, що щось не так. Адже саме через ці невербальні сигнали пере­дається понад 90 % інформації про наш внутрішній стан. І контро­лювати їх дуже важко. Через деякий час це накопичення негатив­них переживань проривається та виливається в різкі слова та дії.

У той же час варто пам'ятати, що відсутність покарань, - це далеко не свобода дій для вашої дитини. Все одно залишаються правила і норми поведінки і спілкування, яких необхідно дотримуватися.

 Запам’ятайте «золоті» правила.

1.Покарання не повинно шкодити здоров'ю — ані фізичному, ані психічному (воно повинно бути корисним).

2.Якщо є сумніви (карати чи не карати) — не карайте (жодних по­карань «про всяк випадок»).

3. За один раз — одне покарання. Навіть, якщо вчинків скоєно ба­гато, покарання може бути суворе, але одне за все одразу.

4. Пока­рання — не за рахунок любові. У жодному разі не забирайте по­дарунки на знак покарання.

5. Пам'ятайте про час давності правопорушення. Якщо ви з'ясували, що вчинок скоєно надто давно, краще не карайте.

6. Покараний — прощений. Сторінка перегорнулась, не згадуйте про це. Не заважайте починати життя спочатку.

7. Покарання — але без приниження. Якщо дитина відчує перевагу вашої сили над її слабкістю і вважає, що ви несправедливі, — по­карання подіє у зворотному напрямку.

8. Не можна карати й сварити:

•   якщо дитина хвора;

•   якщо дитина їсть;

•   після сну або перед сном;

•  одразу ж після фізичної або душевної травми (бійка, погана оцін­ка, падіння) — необхідно перечекати, поки зупиниться гострий біль (але це не означає, що необхідно втішати дитину);

•   якщо дитина не може подолати свої недоліки (страх, лінь, рухливість, роздра­товарність), але щиро намагається зробити це;

•   у всіх випадках, коли у дитини щось не виходить;

•  якщо ви самі перебуваєте в поганому настрої, якщо втомилися, якщо роздратовані. У цьому стані гнів завжди неправий.

Дитина має боятися не покарання, а того, що вас засмутить її вчинок, вашого розпачу через необхідність вдаватися до такого виховного заходу.
Шведську дитячу письменницю Астрід Ліндгрен завжди непокоїло жорстоке ставлення батьків до своїх дітей. "Скільки дітей отримали свої перші уроки насильства від тих, кого любили, — від власних батьків — і потім понесли цю "мудрість" далі, передаючи її з покоління в покоління!" — писала письменниця. На підтвердження того, що покарання — надзвичайно важкий іспит для дитини, Астрід Ліндгрен розповіла досить повчальну історію, почуту від однієї жінки.
      "Колись люди вважали, що виховання без різки неможливе. Сама жінка в це не дуже й вірила. Проте одного разу її маленький син добряче завинив. І їй тоді здалося, що він заслуговує на покарання. Жінка наказала хлоп'яті піти й самому зірвати різку. Той пішов і його довго не було. Нарешті він повернувся весь у сльозах і сказав: "Різки я не знайшов, але ось тобі камінь, який ти можеш у мене кинути". Мати розплакалася, бо раптом побачила всю ситуацію очима дитини. Хлопчик, мабуть, розмірковував: "Якщо мати хоче зробити мені боляче, для цього підійде й звичайний камінь". Жінка поклала той камінець на кухонну поличку, де він і лишався багато років по тому як вічне нагадування про обіцянку, яку дала тоді жінка сама собі: "Жодного насильства!"

 6. Система заохочень. Якщо дитина поводиться добре, зробила якийсь хороший учинок - скажіть їй про це. Похвали потребує кожна дитина. Але слід узяти до уваги прості рекомендації.

1.Не можна хвалити за те, що не досягнуто своєю працею (фізичною, розумовою).

2.Якщо дитина ослаблена, травмована фізично або душевно, хваліть її щодня. У іншому випадку пам’ятайте, що у кожної дитини є своя індивідуальна норма похвали. Дотримуйтеся її.

3. Якщо у вас двоє і більше дітей, стежте, щоб заохочення однієї дитини не викликало в інших заздрісних або образливих почуттів.

4. Виключіть заохочення у вигляді цукерок, шоколадок і фінансів. Ніколи не акцентуйте уваги на вартості подарунків. Найкращим подарунком була і буде увага з боку найдорожчої людини.

 

ПАМ'ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ

​

«Як заохочувати дитину в сім’ї»

1. Якомога частіше схвально усміхайтесь своїй дитині.

2. Заохочуйте свою дитину жестами: їй буде завжди тепло і затишно, якщо мама торкнеться її голови під час приготування уроків, а тато схвально обійме і потисне руку.

3. Словесно висловлюйте схвалення щонайменшим успіхам своєї дитини, її поведінки.

4. Використовуйте частіше вираз: «ти правий», «ми згодні з твоєю думкою» – це формує в дитині самоповагу, розвиває здатність до самоаналізу і критичність мислення.

5. Даруйте дитині подарунки та при цьому учіть її їх приймати.

6. Формуйте в сім’ї традиції і ритуали заохочення дитини: день народження, Новий рік, кінець навчального року, 1 вересня, успішний виступ, сюрпризи, поздоровлення і т.п.

7. Вчіть свою дитину бути вдячною за будь-які знаки уваги, виявлені до неї, незалежно від суми грошей, витрачених на подарунок.

8. Даруйте подарунки своїй дитині не лише з урахуванням її бажань, але й з урахуванням можливостей своєї сім’ї.

9. Для заохочення використовуйте не лише подарунки матеріального плану, але й моральні заохочення, вигадані вами, які згодом стануть реліквією в архіві сім’ї вашої дитини (грамоти власного виготовлення, вірші, газети й дружні шаржі тощо).

10. Якщо хочете використовувати як заохочення гроші, використовуйте цю можливість для того, щоб дитина вчилася ними розпоряджатися розумно.

11. Якщо дитина заохочується грошима, ви повинні знати, яким чином вона ними розпорядилася й обговорити це із нею.

12. Дозволяйте своїй дитині мати кишенькові гроші, та не залишайте їх витрачання без аналізу самою дитиною з вами.

І на останок пропоную Вашій увазі звернення Алі Акбара Фурутана до батьків: «Діти схожі на ніжні квіти у величезному саду, їм потрібні ранішній вітерець і весняне сонце, а не виснажлива спека й шалена буря. Не можна ображати й ненавидіти своїх дітей, кривдити їх, не можна використовувати силу, принижувати в присутності друзів, перебільшувати їхні помилки. Поводьтеся з дітьми з найбільшою добротою й любов’ю, і тоді їхня повага до вас ітиме з глибини серця, й вони виконають свій обов’язок, призначений Богом».

Вашу  дитину  виховують  кожна  хвилина  життя,  кожний  куточок  землі,  кожен  крок,  слово,  справа,  з  якими  її  особистість стикається  ніби  випадково,  мимоволі. Проблеми  виховання  невичерпні,  як  море.  І  нікому  не  дано передбачити  всі  можливі  повороти,  тонкощі,  які  можуть  виникнути  у        наших  стосунках  із  дітьми.  І  навіть  якщо  ви  дотримуєтесь  іншої  думки,   все  ж,  не  поспішайте  карати  дитину.  Гарячковість    — погана помічниця вихователя. Але якщо немає виходу, не  відкладайте  покарання  на  надто  далекі  строки,  інакше  воно                          перетворюється  на  помсту,  а  помста  завжди  недостойна людини.

Отже, повірте в унікальність та неповторність своєї дитини. Вона не є точною копією вас самих. Тож не варто вимагати від сина чи доньки реалізації вашої життєвої програми та досягнення ваших цілей. Надайте дитині право прожити своє життя так, як прагне саме вона.

​

​

 

 

​

​

​